Доброго вам настрою! Вітаю Вас на сторінці української мови!

Стилі сучасної української літературної мови

Стиль (з лат. в Шов) у мові - це проблема мовного вживання; це система мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.
Розмовний стиль - найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми: кодифіковану і некодифіковану. Риси його: неодноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма - діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація.
Художній стиль - це складний сплав, відображає багатство національної мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову. Основні різновиди: проза й поезія. Одна з його особливостей - вживання художніх засобів (тропів: епітетів, метафор, порівнянь, алегорій і т. ін.), що сприяє створенню образності.
Науковий стиль - це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними і складнопідрядними реченнями, відповідними фразеологізмами; документуються твердження, обов'язкові посилання, а також цитати. Його різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний, виробничо-технічний з відповідними мовними вимогами до кожного різновиду.
Публіцистичний стиль призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т. ін. Має різновиди: науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення* Побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю.
Офіційно-діловий стиль - це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності. (Докладніше див. розділ 5.)

Ділова українська мова як різновид літературної мови

Ділова українська мова як різновид літературної мови виявляється в офіційно-діловому стилі, в основному в його адміністративно-канцелярському різновиді, який має писемну й усну форми вживання.
Історично цей стиль базується на документах доби Київської Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (XV-XVII ст.), на документах гетьманських канцелярій, має лексико-синтаксичний вплив російської канцелярської та мови австро-угорських і польських канцелярій.
Основна одиниця документа - текст, що оформляється за певними правилами з використанням відповідних реквізитів (за класифікацією управлінських документів). Композиція, або структура, тексту [вступ, доказ (розповідь, міркування, пояснення), закінчення (висновки, мета, заради якої укладено документи пропозиції)] вимагає стандартизації (для кожної групи документів зразок, еталон, який є нормативним, вихідним), тобто єдиних обов'язкових вимог до відповідних груп документів з погляду мовних засобів.
Так, на рівні лексики в основі ділової української мови лежать загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, так звана книжна, міжстильова лексика, відповідна термінологія та професійно-виробнича лексика; відтінок книжності мають слова з абстрактним значенням (виконання, дозволяється, розробляється, посвідчення), дієслова (здійснювати, надіслати, призначити), вмотивовані слова (що відповідають змісту документа); іншомовні слова (за доцільністю вживання); на рівні словоформ - вибір найточнішої граматичної форми слова (з погляду відмінків - прізвища, звертання), вживання роду (назви посад, професій) і числа; написання числівників, вживання відповідних займенників (Ви, ми) та відповідних форм дієслів (інфінітиву, першої та третьої особи теперішнього часу, наказового способу); на рівні синтаксису документ в основному має розповідний характер, отже, вимагає розповідних поширених речень, найчастіше простих з прямим порядком слів, у деяких документах (контрактах, договорах) - складних речень з умовними, причиновими підрядними реченнями; можливі інфінітивні конструкції та вживання розщепленого присудка (зробити огляд, провести операцію, давати вказівки); важливим є вибір прийменника у синтаксичних конструкціях (відповідно до, підготуватися до...) і т. ін.
Стійкі словосполучення є засобом називання предметів, явищ, процесів; виникли шляхом переосмислення вільних словосполучень і є семантичною цілісністю. Вони якнайкраще характеризують стандартизований стиль ділової мови: знижувати якість, взяти до уваги, довести до відома, укласти угоду; інколи ці словосполучення є термінами: рекомендований лист, цінні папери, статутний фонд і т. ін.
Говорячи про стилістичні засоби, необхідно звернутися до визначення офіційно-ділового стилю, до вимог щодо мовних засобів на рівні стандартизації лексики, синтаксису, словоформ, а також логічності висловлення, вмотивованості лексики; особливу увагу треба скерувати на усталені (стійкі) словосполучення: з номінативним значенням (трудова угода), на прийменникові конструкції (за наказом, згідно з постановою), на дієслівно-іменні конструкції (присвоїти звання), на фразотворення (взяти до уваги, за звітний період), які підкреслюють стандартність та стислість документального мовлення, тобто дають стандартизовану модель тексту.
Усна форма ділового українського мовлення (тобто індивідуальне використання мови у комунікативних актах в різноманітних сферах суспільного життя) - це розмовно-літературний різновид української мови. Функціонує в діалогічній та монологічній формах, має текстовий та імпровізований характер, залежить від ситуації. Усне мовлення в офіційно-діловому стилі пов'язане з поняттям культури мови (чи мовної культури), а саме: з її функцією у суспільному житті, коли проявляється зв'язок мови з духовністю певного народу, з виробленими віками способом поводження, ставлення один до одного, до праці, до рідної країни та мови, отже, із ситуацією, з логікою мислення, з чуттям мови та міри.
Використання орфоепічних, акцентних, граматичних, лексико-фразеологічннх, а отже, стилістичних мовних засобів тісно пов'язане з жанрами усного мовлення, в яких, крім ситуативних положень, є ще міміка, жести, пози, тобто позамовні засоби. Основні жанри усного монологічного мовлення проявляються в багатьох стилях. У публіцистичному: промови, доповіді, виступи із завданням дати оцінку суспільних, політичних та морально-етичних питань. Звертається увага на логіку, емоційність впливу, важливість ритміки, логічного наголосу, на вставні слова, риторичні запитання, звертання, цитати тощо. У науковому: лекція, що реалізується у власне науковому, навчальному (лекції у вузах), у популяризаційному різновидах. Композиція має бути чіткою: вступ, основний текст та висновки. З мовного погляду повторюються щойно наведені вимоги.
Діалогічна форма проявляється в бесідах, у дискусіях, у телефонних розмовах офіційно-ділового характеру, в офіційних розмовах з підлеглими, коли обов'язкова мовна культура спілкування.
Еталони правильного слововживання, наголосів перевіряються за нормативними словниками (тлумачні, іншомовних слів, термінологічні, енциклопедичні, перекладні та ін.).

Українська літературна мова та її норми

Українська літературна національна мова сформувалася на основі найбільш уніфікованого й поширеного діалекту, в основі якого лежать середньонаддніпрянські говірки, але увібрала в себе і найважливіші елементи інших діалектів України. Літературна мова - це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень). Мовна норма - це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі. Лексична норма - це відбір словесних засобів, які сприяють встановленню певного мовного стилю. Орфографічна - це орієнтація в написанні на останнє видання "Українського правопису" та на нормативні словники. Граматична - це вибір правильних словоформ, а також правила побудови речень та словосполучень, орфоепічна й акцентна - це правила вимови і наголосу.
Літературна мова має дві форми вживання:
1) писемну, пов'язану з усіма названими нормами, крім орфоепічної та акцентної;
2) усну - розмовно-літературний стиль, що включає всі норми, крім орфографічної.
Норми літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні.

Норми літературної мови	Регулюють правильність	Приклади
Орфоепічні	вимови звуків, звукосполучень, наголошення слів	[веидец,:а], [шчи'пйти], [ноушу], [к'іхтї], [іиноо%]9 позйочі, добрддій
Орфографічні	написання слів	пів'яблука, пів-Європи, бриньчати, деренчати
Лексичні	вживання слів у властивих їм значеннях, правильне поєднання слів	будь-яке (любе - непр.) питання, випрасував (погладив - непр.) одяг, наступна (слідуюча - непр.) зупинка
Граматичні	творення слів, уживання форм слів, побудови слів і речень	по містах і селах (по містам і селам - непр.), згідно з наказом, відповідно до наказу (згідно наказу - непр.), найбільший (самий більший - непр.)
Стилістичні	використання мовних засобів, властивих певному стилю	Ти (з якого питання - непр.) чому плачеш? Серед проблем, якими займається колектив, чільне місце (займає - непр.) посідає...
Пунктуаційні	вживання розділових знаків	Це можех й так, а може, й ні.

Літературна мова - це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональпість, упормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.
Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); е засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.
Найголовніша ознака літературної мови - це її унормованість, властиві їй норми.

ЯКИМ має бути мовлення	ЯК цього домагатися
Змістовним	Продумай тему й основну думку висловлювання; розкривай тему повністю, але без зайвих слів, не пиши того, чого не розумієш
Послідовним	Говори зв'язно, логічно, за написаним або продуманим планом (тезами), не перестрибуй з одного на інше. Дбай про переходи ("місточки"), висновки, узагальнення
Багатим	Уникай повторів, банальностей, порожніх фраз, користуйся різноманітними, але зрозумілими тобі мовними засобами, не повторюй тих самих слів, однакових речень, уникай одноманітності, однакової структури речень
Точним	Добирай найточніші слова, чітко формулюй думку, за потреби звернися до тлумачного, синонімічного словника
Виразним	Виділяй найважливіші слова, висловлюй своє ставлення до того, про що говориш
Правильним	Дотримуйся мовних норм (правильної вимови, побудови речень)
Доцільним	Умій оцінити ситуацію спілкування і засоби, які найкраще підходять для неї. Завжди враховуй, з ким розмовляєш, з якою метою, де
Образним	Підбирай слова і речення, які яскраво, емоційно можуть впливати на слухача

Скажи мені що-небудь, щоб я тебе побачив (Сократ). Хто ясно думає, той ясно і говорить (Буало). Чудова думка втрачає всю свою цінність, коли вона погано висловлена ( Вольтер ).
Мова - втілення думки. Що багатша думка, то багатша й мова.
Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови... (М. Рильський).